We’ve updated our Terms of Use to reflect our new entity name and address. You can review the changes here.
We’ve updated our Terms of Use. You can review the changes here.
/
  • Streaming + Download

    Includes high-quality download in MP3, FLAC and more. Paying supporters also get unlimited streaming via the free Bandcamp app.
    Purchasable with gift card

      name your price

     

  • Full Digital Discography

    Get all 15 Andrey Kiritchenko releases available on Bandcamp and save 50%.

    Includes unlimited streaming via the free Bandcamp app, plus high-quality downloads of Maria, Cerebral, Feral, The Urban Howl, Overt, Stuffed With/Out, Вервиці (Vervytsi), Enough Heaven, and 7 more. , and , .

    Purchasable with gift card

      £40.98 GBP or more (50% OFF)

     

1.
Вони сказали: за що ти тримаєшся, брат? Мало в твоєму житті було бід і втрат? Мало крові й жовчі було в твоєму житті? Спитаєш у прокурора, які тобі світять статті. Вони заспокоювали: не переймайся ти так. Ось тобі всі адреси, ось квиток на літак. Вигребеш поступово, ти ж не останній псих. Потрібно вміти вчасно здати усіх. Ти постарів, брат, тому давай без образ. Час змінився на краще – подивися на нас. Якщо дуже довго сидіти коло ріки, Рано чи пізно вниз попливуть мертвяки. Вони говорили про сім’ї та біржовиків, про трабли з бюджетом й афганських бойовиків, про польський ринок і про китайський прорив. Я їх спочатку слухав, а потім заговорив: Я народився в країні, якої немає давно. Я сам її знищував і пускав на дно. Я ховав цю країну, коли вас ще не було. Так що не вам мені розповідати про родинне тепло. Я прийшов у цей бізнес з вулиці, ще за совка. Я точно знаю, що класова рівність – найбільш нетривка. Я палив кооператорів у вісімдесятих, і в дев’яностих бомбив фірмачів. Я ніде не вчився політекономіки, і сам нікого не вчив. Я торгував усім, що має якусь ціну, газом, лісом та боєприпасами через фірму одну. Я завіз стільки товару через одеський порт, що коли по п’яні тонув, за мною тонув ескорт. Я вивозив теплих банкірів у приміські ліси. Купував губернаторів і продавав голоси. Я, на відміну від вас, пам’ятаю про кожну з утрат. Бачиш цей шрам, синок - це на мене впав банкомат. Навіть в двотисячних, коли з’явилися ви – діти лібералізму, вершники без голови, я топив кораблі й переходив босоніж моря, доки Варна й Констанца пам’ятали моє ім’я. І все, що ви знаєте про католиків та мусульман – лише туман, густий прибережний туман, в якому ви губитеся, як піонери в кущах, або як невчена піхота в травневих дощах. Немає жодних невірних і жодних святих, немає жодних відмічених і жодних простих, жодних партнерів, жодних, синок, ворогів – є лише наше сонце, вмерзле поміж снігів. Є лише наші жінки, які нам спиняють серця. Є лише наша подяка, як вигадка від творця. Подяка, яку відчуває риба, коли ріка промерзає до дна. Бо там, де для вас триває партнерство, для мене триває війна. Є лише ті, кого ми ховали й кого несли, неважливо, де саме вони полягли, неважливо, коли. Є лише наші радість і вміння, котрі не зникнуть ніде, А всі нюанси ведення бізнесу завжди вирішить одна РГД. І що ви мені говорите про долари та рублі, нам із вами лежати в одній землі, а наша земля, наче віра – вона глибока й тверда, і з цього боку її повітря, а з того боку – вода. Час не змінюється, змінюємося ми, розбиваючися в гівно чи виходячи із тюрми, переходячи через кордони чи повертаючи давні борги, і якщо хто й прийде на ваші поминки – це друзі та вороги. І все, що я говорив їм, і що вони говорили мені, виривалося з горлянок і запалювало вогні, і ці вогні горіли в темряві, як маяки, на які виходили з темряви зомбі, привиди, мертвяки.
2.
Білі люди – жорстокі люди, чорна шкіра їм ріже око. Вони мурують для чорних споруди, й готують для чорного там мороку. Лаштують чорному підлу підставу. Шиють чорному робу на виріст. І не відпускають ні під заставу, Ні під під- писку про невиїзд. Тримають чорного, як лева у ямі, ламають ребра з усієї злості, і позбавляють навіть в уяві свободи зібрань і свободи совісті. І чорний іде на команду пастушу, з кулаками в кишенях роби, і волочить свою чорношкіру душу ринками Азії та Європи. А вночі з усією своєю бідою, зі співом тягучим і сміхом навмисним, чорні, мов камені під водою, лежать, зливаючися із киснем. - Що нас гнало з наших кордонів в це мерзле світло? Що і для чого? Хто нас завів до цих коридорів? - тихо запитує чорного чорний. Навіщо нас споряджали в дорогу й вирощували емігрантські мрії наші жінки, що забули тривогу - легкі від голоду та малярії? Чи не краще було залишатись удома і помирати на власних пляжах, де кожна дюна чимось відома, і кожна хвиля щось та й важить? - Знаєш, ми з тобою не перші, хто рвався на північ фурами й човнами в темних ранах і рваній одежі, - відповідає чорному чорний. Всі ми йшли за піском і травою, за сонцем, що рухалось, як медуза, де небо так низько висить над тобою, аж в ньому іноді видно Ісуса. Всі ми знаходимось в цих лещатах, і, додому вертаючись хіба що на ніч, горбатимося, як раби у штатах, на ліберальну білу наволоч. Тому що білі забули сором, і якщо вже потрапив до їх павутини, клали вони з великим прибором на всі конвенції з прав людини. Їх не хвилюють наші втрати, вони звикли тримати нас в чорному тілі. Але пророки були сомалійські пірати - за це їх і розпинали білі. І Матір Божа в зимових гетрах, курячи люльку, гріючи нерви, палила багаття на площах гетто, розігріваючи дешеві консерви. І нехай позбавляють нас нашого простору, і вогнем заливають наші повстання - це для нас із тобою чорні апостоли редагували свої послання. Машини їхні – давно несправні, і промови їхні – хитрі й противні. І ріки на півночі течуть насправді так само впевнено, як і ріки на півдні. Головне – тримай при собі свою віру, свою любов і свою упертість. Спаситель – він не зважає на шкіру, він зважає на солідарність і чесність. Спаситель дбає про коріння й листя, Спаситель рухає череди й хмари, щоби ми з тобою не загубилися, міняючи гостели й вуличні бари. Він спиняє смарагдову кров у венах, й врівноважує всі виробничі тарифи, і тютюн йому залягає в легенях, і росте собі, як коралові рифи. І все є так, як повинно бути. Все трапляється і все буває. І серце його нас щоранку будить, підтримує, змучує, убиває.
3.
Ти пам’ятаєш той підозрілий будинок, заселений якимись невтішними зомбі? Після пошуків житла, спання на стільцях і у ваннах, після кількох ночей готельної печалі, ти торкалася пальцями його цегли, і вона була тепла й груба, наче свиняча шкіра. Пам’ятаєш того старого, який трапився нам на сходах? Притиснувшись до стіни, аби пропустити, він завмер, дивлячись услід настороженим поглядом. Як він ловив кожен твій рух, заворожено задивляючись угору, доки в потоках сонця й пилу спалахували твої порцелянові литки, горіли твої солодкі коліна. Сержант, який вів його справу, питав розгублено й недовірливо: - Ну як же так? Місяць! Пройшов цілий місяць! Ви що – не помічали, що він зник, що його немає? Цілий місяць?! - Ну що ж, – виправдовувався я, – це був найкращий місяць у нашому житті. - Ну а запах? – не міг заспокоїтись сержант. – Ви що – не помічали запаху? - Ну що ж, – не погоджувався я. – Живі тут пахнуть не краще. - Ви знаєте, що він помер в ліжку? Просто над вами. Проїв собою матрац, стік на підлогу. Ще трішки – зішкрібали б його зі стелі. Невимовне літо починалось тоді за нашими вікнами, гіркі новини передавали по державному радіо, і якби я міг померти, я би помер під ті новини. Ти візьмеш моє серце, коли воно зупиниться, ти наповниш його надією, щоби воно знову забилося в твоїх руках. Що він говорив, дивлячись тобі услід? Що він міг сказати, побачивши тебе? Любити тебе навіть по смерті. Я буду любити тебе навіть по смерті. Ми чекаємо на неї, аби вилітати в повітря, пробиваючи в темряві тунелі та ями. Давай, старий зомбі, рухай кінцівками, підспівуй смерті, підігравай їй на розбитому банджо.
4.
І що то була за осінь, з утечами та кредитами: зупинки у різних норах і переїзди потому, дзвінки з чужих телефонів, що були настільки убитими, аж помирали в руках від виснаження та перевтоми. Але вона мовчки дивилася, наче дійсно втішалася усім випадковим будинкам з дахами хододними. І навіть коли можна було піти - вона залишалась, І навіть коли можна було залишитись - вона виходила. На ніч вона читала мені церковні збірники, оскільки ми й не мали тоді особоливого вибору: про всі ці дива святого Антонія, які мені видавались спірними, там, де він виходить на берег і проповідує перед рибою, розповідає рибам про те, що всіх нас обєднує: про чорний папір повітря, на якому вже все написано, про страх, який ми долаємо, про сни, що стають обємними, наповнюючись нашим диханням, нашим голосом і нашими рисами. Розповідає про вітер під шкірою, який робить нас витривалими, про жіноче довге волосся, до якого привязуєшься, про глибокі проточні водойми, в яких не варто рибалити, аби не виловити птахів із рваними мязами. Стоїть і говорить рибам, не маючи ні втоми, ні голоду, про ненадійність тонких плавників, якими вони тут рухають. І риби слухають його, вистромивши з води свої голови. Задихаються, але слухають.
5.
Глибокі подвір'я, на яких уночі не чути нікого, Лише яблука падають в жорстку траву, пробиваючи листя. Жінки у вересні чутливі, наче пальці сліпого, Наче в кожній із них ще один голос прокинувся і оселився, І озивається тепер до мене, і говорить зі мною, І пояснює мені речі – таємні та очевидні: Що навіть вода у вересні темною стає і мутною, Пам'ятаючи все, що з нею трапилося в липні; Що у вересні жіноче дихання гріє, ніби каміння, Прикладаєш його до горла, аби спинити застуду, Що в жінок восени прокидається дивне вміння - Бачити в темряві кожну стежку і кожну споруду; Що навіть остання вуличка зі своїми псами, З брамами зачиненими і нічними трамваями Є прихистком для нас усіх із нашими голосами, Є притулком для світел, які ми в собі тримаємо. Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму, Яка вже стоїть і чекає за міською стіною. Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму, Тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною. А всім, хто лишається тут, у своїх вересневих будинках, Чоловікам і жінкам, дітям, старим і пропащим, Всім, хто просіює час в аптеках, школах, на ринках, Всім, хто збирав дбайливо свої кольори і пахощі, Всім ряженим і переродженим, хворим і порятованим, Всім стійким і розгубленим під темрявою терпкою, Всім, хто любить у цьому місті без сумніву та утоми, Всім вам теплої зими і тихого спокою. Інею вам на дахах, сонця на гратах. Гарячої вам зневаги і знання головного. Народжуйте веселих дітей. Помирайте в своїх кімнатах. Кидайте це чортове місто. Повертайтеся в нього.
6.
Південно-західна залізниця. Третя ночі, година рання. На два вагони одна провідниця забезпечує пересування. Ходить, ніби Матір Тереза, непевна, як погода осіння, блукає – темна і нетвереза, розганяючи сновидіння. Я лежу в глибині вагона, приречено, мов шахтар у забої, везу пакет з головою Пітона – чорного хіміка з Лозової. Колись він був королем гідравлік, мав постачальників за кордоном, жив як міг, контролюючи трафік між Тирасполем та Краснодоном. Труїв своїм щемким сурогатом молдаван та різних узбеків, навіть був колись депутатом по мажоритарному від есдеків. Тепер я не сплю, хоч третя година й сни підступали до мене тричі, і слухаю, як його щетина далі росте на його обличчі. - Як ти, брат? – питаю. – Проспався? Може тобі сигарет нарити? - Ладно, - відказує він, - не парся - з моїми проблемами тільки курити. - Страшно, - питаю, - з того боку? - Не страшно, - каже, - просто незвично. Страшно було минулого року, в Ростові, коли спалили шашличну. А тут – ніби щось тобі не вернули, і пам’ять волочиться, мов парашути. Ходиш і забуваєш минуле. Забуваєш – і не можеш забути. Лише відчуваєш останнім нервом, зубами і складками жировими тонку межу, що проходить небом між живими і неживими. Так що вези мене, брат, додому, в тихому, наче спів, вагоні, вези мою безкінечну втому і спомини мої невагомі. Віддай мене товаришам по зброї, нехай ці печальні п’яні бандити тепер вирішують поміж собою що з головою моєю робити. Нехай пам’ятають усі мої звички, голосу мерзлі глибокі озера й легені – чорні, як рукавички побитого безнадійно боксера. Скажи тій жінці, що вміла любити, нехай виходить з печалі своєї. Все, що я міг для неї зробити – це померти подалі від неї. Така тепер між нами різниця. Вклади сигарету мені до рота. Смерть, вона як оця провідниця – для неї це просто чесна робота. Теплі сни, випадкові дати. Все, що ти встиг запам’ятати, все, що побачити довелося, живе по смерті, ніби волосся. Поговори зі мною, братка. Палений найк, стара арафатка. Ніч пливе, сутінь хитається, повітря вдихається, видихається.
7.
Ріки завжди її роблять іншою, скільки б вона їх не перепливала, вони обступають її чеканням і тишею, і тиша ця залягає в ній, довга й тривала. Ріки виповнюють її звички і рухи, зігрівають її піском, сіллю та очеретом, течуть повз неї на Південь без смутку й напруги, і повітря над ними гірчить листям і теплим медом. Ріки завжди її позбавляють спокою, і печалять гирла з затонулими баржами, їй шкода рибалок над нічною затокою, й безпритульних птахів над мокрими пляжами. Тоді вона собі не знаходить місця, й слухає птахів голоси крикливі, і животом, наче теплим місяцем, відчуває, як надходять припливи. Вона схожа навіть на цю воду чимось, чимось вони подібні з темною течією. Мені здається, вона багато чого в неї навчилась – зникає разом із нею, повертається разом із нею.
8.
Смерть моряка річкового флоту схована в прибережній глині, доки він робить свою роботу, доки мусони стоять в долині. Стишені баржі, рухливі шхуни, що пропливають за течією, торкають хребта його басові струни, говорять: вона не буде твоєю, вона, ця жінка, зі сріблом у горлі, із серцем зі слонової кістки, настоюється на своєму горі, не дочекавшись від тебе звістки, кинула все, що тримала досі, ховає дощі глибоко в тілі. Чуєш, за міддю в її волоссі плачуть риболовецькі артілі? Тому пливи собі повз пороги, повз мерехкі електричні турбіни, подалі від своєї тривоги, подалі від цієї країни. На золоті вогні малярії, на стомлений голос діви Марії, на обважнілі одеські тумани, на теплі від мулу і жиру лимани. На скумбрії плавники пурпурові, на рвані потоки нічного вітру, на вірну смерть від чорної крові, чорної крові, технічного спирту. Тоді проситимеш трохи ласки, щоби було не надто жорстоко, щоб не забули тобі покласти по срібній монеті на кожне око. Потім пітьма набіжить звідусюди. Потім зірки перестануть снитись. А потім і серце змушене буде спинитись.
9.
І коли відлига зупиниться на горбах, і коли дерева стоятимуть в темних снігах, свіжий стишений вітер, зірвавшись від узбережжя, доторкнувшись, відчує тепло на її губах. Її шкіра світла, мов срібло у молоці, ніби втома, яка приходить наприкінці, мов зимова ріка, засипана зорями й снігом, вздовж холодного русла якої стоять мерці. Але вже минув цей гіркий листопадовий ріст, просування снігу в темінь грудневих міст, ці потоки повітря й води на нічних причалах, нетривкої застуди ламкий невідчитаний зміст. Це вже потім, коли тумани дійдуть сюди, затопивши мости й лункі приміські сади, вона стане щось говорити про чорні притоки, про човни в снігах, важкі від хиткої води. Через те, що всі промовлені нами слова, переплетені між собою, як вереснева трава, і за всім, промовленим нами, вже проглядає збитий подих вологи, музика горлова, залиши при собі ці повітряні ями тепла, цю легку недовіру, що вперто її вела – і коли вона зупинялася й завмирала, і коли її не було, і коли була.
10.
Це і є життя – її серцебиття, її медичні картки, її проїзні квитки, кожна з її речей, фарба довкола очей, час, який минає, коли вона засинає. Це й була боротьба – чорна скашна труба, братні хрипкі баси, вимотані голоси, вересневі міста, вся її гіркота, терпкість, яка зникає, коли вона замовкає. Коли стирає листи, залишає пости, падає в ліжко своє. Коли усе, що є: подорожні мішки, бібліотечні книжки, бите армійське взуття – це і є життя, коли застуда стара, коли вона завмира, і говорить, стривай, давай пізніше, давай іншим разом, бери випалені прапори, які я сама несу, в нас ще стільки часу. В неї місяць в руці, змії в рюкзаці, співи в голові – злагоджені, хорові.
11.
Влітку, коли нагріваються обручки й нігті на пальцях чоловіків в привокзальних готелях, і в сутінках діти з новобудов до сердець притискають чорні футбольні м'ячі; в темряві, коли видихається у винарнях рожеве вино, повільний, ніби слимак, потяг на Будапешт, запилений і ламкий проїжджає під місяцем. Померши одного разу, ти продовжуєш шлях через нічні двори і помічаєш як смерть тримає в руках м'ятні цукерки і роздає їх дітям на привокзальних пустищах. Влітку, коли вивертається тепла підкладка життя, коли розбиваються малолітражки кольору твоєї губної помади, з дому виходить старий аптекар, котрий лікує всіх аспірином кожного дня, граючи зі смертю в якусь невідому гру; життя не почнеться без тебе - сміються жінки на площі, жити значить померти - скажуть тобі одинокі кур'єри, які переносять в наплeчниках сухі небеса. Померши одного разу, ти відступаєш в тінь і дивишся як твоє тіло безпорадно шукає тебе самого між стебел густої трави; померши посеред літа, обірвавшись на линвах, натягнутих листоношами, душі померлих, наче чіпкий деревій, прорізають в повітрі свої вертикалі. Спробуй, коли вже знатимеш як, спробуй, вирви мене з нічного нутра країни, вирви з невидимих витяжок в небі, якими до нас проходить любов. Хто перешкодить, хто вижене, дівчинко, комах і духів із твого тіла? Під літнім небом наша з тобою земля так щемко пахне щоліта місяцем і бинтами. ...По смерті ступивши пів-кроку вбік, бачиш крізь шви у повітрі як таємні кіномеханіки спроектовують на твоє тіло великий небесний кінематограф, щоби на світло його летіли душі покійників і смарагдові тіні жуків...
12.
Це історія, що трапилася якось із китайцями, із утікачами, що живуть на автостанціях, в підвалах, по вокзалах, на батутах у спортзалах, на товарі у контейнері і на соснових нарах. Кожному китайцеві, що виїхав з Китаю, але всяке слово Мао береже і пам'ятає, складно уживатися щодня з капіталізмом, із народним, інородним, видатним алкоголізмом. І найстарші із китайців порішили більш не паритись, й взяли собі у складчину роздовбаний «Ікарус», в салон напакувавши задля виїзду з країни садовини, городини та іншої мівіни. І ось їдуть триста китайців добу до Будапешта, триста китайців добу до Будапешта, триста китайців добу до Будапешта – перші вже на місці, підтягнуться і решта. І ось вони вкладаються між торбами картатими, і рухаються сторожко осінніми Карпатами, за чорною пітьмою, за господньою сурмою, за райською, угорською, смурною шаурмою. І в кожного китайця є душа його непрощенна, і сниться йому сонячна республіка Угорщина з полями і тополями, фіатами і опелями, соплями, рублями і солодкими коноплями, з побудками і дудками, з фінансовими мутками, з дешевими, кошерними, страшними проститутками, з відкритими кордонами, циганськими баронами і майже ще не вживаними польськими гандонами. Два сонні водії вже третю ніч про щось шепочуться, і в сутінках волочаться, і п'яно заморочуються, криво посміхаючися кожному китайцю, які їм влаштували тут китайську окупацію, фігачать по облому, переборюючи втому, щоби цю китайську наволоч довезти до кордону, щоби здати їх на митниці місцевим чи поліції, і накупити шмоток, алкоголю і по піці. Везуть триста китайців добу до Будапешта, триста китайців добу до Будапешта, триста китайців добу до Будапешта – перші вже на місці, підтягнуться і решта. І той із них, хто виживе у чорній м'ясорубці, хто вислизне за браму бандитизму і корупції, ще буде підробляти документи між арештами і торгувати коксом на вокзалах Будапешта. Й збираючись у клубах на свята і на паради, на засідання китайської марксистської громади, вони співатимуть: Мао! Ми на місці, Мао! Китайців ніколи не буває замало....
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.

credits

released August 18, 2015

Сергій Жадан - поезія, декламація
Юрко Єфремов - баяніта, укулеле, дульсімер
Андрій Кириченко - продюсування, електроніка
Фото на обкладинку - Катерина Горностай

Serhiy Zhadan - poetry, spoken words
Yurko Iefremov - bajanita, ukulele, dulsimer
Andriy Kyrychenko - sound production, electronics
Cover photo by Kateryna Gornostai

license

all rights reserved

tags

about

Andrey Kiritchenko Kyiv, Ukraine

Andrey Kiritchenko is author and contributor of various critically acclaimed projects, founder of Nexsound records, producer who has contributed his significant share into the development of electronic music scene in Ukraine.

His recent activities range from indie-pop to free-improvisation, from melodic electroacoustic music to experimental techno.
... more

contact / help

Contact Andrey Kiritchenko

Streaming and
Download help

Report this album or account

Andrey Kiritchenko recommends:

If you like Вервиці (Vervytsi), you may also like: